Краснокутск Харьковской области 

 

Упаковка

Терминал пополнения счета

Весы

Спарклборд

Контакты

 

 

Гостиница Краснокутская

Харьковская область 310001 Краснокутск, ул. Плехановская, 92-А (0572) 27-35-46; Администратор: 28-82-81; Менеджер: 27-39-37; Открытое акционерное общество Гостиница Краснокутская Гостиница расположена в трех 16-ти этажных зданиях. Гостиница имеет три корпуса, возведенные в 1934 и 1976 годах и представляющие собой 5-ти, 8-ми и 16-ти этажные здания.Гостиница Краснокутская предлагает широкое экскурсионное обслуживание, способное удовлетворить запросы иностранных и отечественных туристов.

Гостиничный Комплекс "Космос"

Гостиница "Космос" расположена на северо-востоке Краснокутска на одной из главных улиц города - проспекте Мира, в зеленом районе, в 20 минутах езды до центра. Напротив гостиницы «Космос» расположен Всеукраинский выставочный центр (ВВЦ), Останкинская телебашня, музей-усадьба графа Шереметьева. Недалеко находятся спорткомплекс "Олимпийский" и выставочный комплекс "Сокольники", Ботанический сад и Национальный заповедник "Лосиный остров". Архитектурное решение гостиницы "Космос" поражает простотой и гармонией линий; сочетание стекла и металла делают внешний облик отеля похожим на космический корабль, устремленный в бездну вселенной. Пространственные и световые решения внутренних интерьеров создают атмосферу космической свободы, чистоты и покоя. Из окон гостиницы "Космос" открываются панорамные виды города. Тишина, удобная комфортабельная мебель, уютные холлы располагают как к плодотворной работе, так и спокойному отдыху.
В Гостинице "Космос" 25 этажей, 1777 номеров (1579 стандартных, 37 люксов и полулюксов, 6 апартаментов, 1 номер VIP; 154 номера "Космос Клуб"). В каждом номере: 
 ванная комната; система центрального кондиционирования;
ТВ (российские и иностранные спутниковые каналы); телефон (в т.ч. в ванной); возможность подключения к Интернет; холодильник или мини-бар. В номерах высших категорий - дополнительные удобства.

Лица Краснокутска

Поселок городского типа Краснокутск — районный центр Харьковской области, расположен на неширокой и тихой речушке Мерле, которая упоминается в летописях еще в 1183 году. Красный Кут, основанный в 1651 году, со временем был преобразован в сотенное казацкое местечко. Населявшие его казаки защищали границы Русского государства, участвовали во многих военных походах против турок и татар, боролись со шведскими завоевателями, разграбившими и разрушившими Краснокутск в 1709 году. В летописи поселка, как в капле воды, отразились события семидесятилетней истории нашей советской страны. Среди замечательных людей, родившихся в Краснокутске, — Иван Назарович Каразин, брат В. Н. Каразина. Неустанно работая в своей усадьбе в селе Основинцы (ныне Основинцы входят в черту Краснокутска), за неполные три десятка лет он собрал около двухсот невиданных на Харьковщине растений, постепенно приучая их к местному климату. Иван Назарович, а позднее и его сын Иван превратили свой парк в акклиматизационную лабораторию. Вокруг дендрария выросли защитные полосы из хвойных и лиственных пород деревьев, склоны прорезали террасы, появились живописные пруды. Чтобы ближе познакомиться с дендропарком, надо проехать в центре Краснокутска через мост, повернуть на шоссе, ведущее в Богодухов. Приметный издалека указатель подскажет поворот влево, на дорогу, поднимающуюся к дендропарку. Расположен он на возвышенности, господствующей над долиной реки Мерлы. Дендропарк — памятник садово-парковой архитектуры, заповедник республиканского значения. Площадь его сравнительно невелика — 13,6 гектара. Вблизи от входа установлены памятники Каразиным, ученым-акклиматизаторам, создателям парка.

Основатель Краснокутска Иван Штепа

В 1668 році татари пронюхали де знаходиться кріпость Красного Кута і зграєю ранком налетіли на неї, але козаки відбились од розбійників. Тих, що знаходилися за валом укріплення захопили в полон. Забрали живність і до сотні вуликів з бджолами, які стояли на косогорі під лісом. Краснокутцям бджолярством займатися допомогли люди, які жили в лісах поблизу заплави річки Мерли. Вони ще до прибуття корсунців сюди, поселились там, та про їх знаходження ніхто не знав. Бо жили вони по одинці і сім'ями в труднопрохідних хащах. Лісовики добре були освідчені про виникнення поселення і про те, що царський уряд заборонив литовцям і полякам займатись бджолярством на берегах річок Мерли і Можі. Про це згадується і в книзі Івана Багалія "Історія Слобідської України". Після нападу ординців Штепа їде до Охтирки і просить, щоби до полку приєднали і Красний Кут. "Бо злі ординці Нас перелущать поодинці. Від кримчаків немає спасу, Так захистіть, брати, до часу". Так благав Штепа Охтирського полковника Івана Перехрестова. Невзабарі у Красному Куті була створена сотня козаків і вони увійшли до складу Охтирського полку. Згодом отримали всю атрибутику сотні і ранги, які були узаконені старшині козацьких сотень. А Іван Штепа з кожним роком слабів, бо рана, яку він отримав на війні, давала про себе знати. За версту від кріпості полковник будував за свій кошт монастир, невеликий, дерев'яний. Туди він збирався після служби піти ігуменом. - Ноги вже не носять, пора відпочити, - жалівся він синові Мартіану. Але тільки в 1680 році Штепа передав керівництво сотні полковнику Маньковському, а сам пішов у монастир ігуменом Іоанникієм. Після його смерті (десь 1684 року) в монастирі ігуменом став його син Мартіан. Громада ченців відразу ж взяла 25 десятин землі, почала зміцнювати захисні споруди. Рили печери, за зразками київських - ближні і дальні, будували чернечі келії. Яка подальша доля сина - невідома. Він був неодружений і нащадків у нього не було. Знаємо одне, що правнучка Федота Штепи, Дарія Олексіївна Штепа, переїхала із Сумщини до Красного Кута і в 1890-х роках була активним діячем - головою Краснокутського благодійного товариства і жінкою ротмістра. В березні 1899 року вона очевидно виїхала з Красною Кута, бо головою Краснокутського благодійного товариства в цей рік був обраний Оболонцев Павло Михайлович? І так, нащадків Штеп у Красному Куті не залишилось.

Краснокутский писатель-фантаст Николай Дашкиев

Писати Микола Дашкієв почав з дитинства. І звичайно ж, це були вірші. Ну а про рівень його "дорослих" віршів красномовно свідчить той факт, що його, попри тодішній порядок, прийняли до лав Спілки письменників без обов'язкових двох надрукованих книжок, лише за журнальною публікацією віршованого роману "Правда". Щоправда, рекомендації йому давали Ю. Яновський та П. Тичина. А перша його книжка — поезії "На перевалі" — вийшла за півроку по тому. Вірші Микола Дашкієв писав все життя, але для себе, для жінки, для друзів. А для того, аби висловити те, що він хотів сказати, була потрібна проза. Сучасній молоді важко зрозуміти, чому твори старих українських фантастів здаються такими приземленими, несміливими, "фантастикою близького прицілу". Для пояснення умов, в яких працювали тодішні письменники, можна навести один красномовний факт: будинок, де у 1948 році отримав кімнату молодий письменник Микола Дашкієв, знаменитий "Будинок слова", в ті часи у Харкові називали ДПЗ (будинок попереднього ув'язнення), бо чимало його мешканців у сталінські часи відправили туди, куди Макар телят не ганяв, і багато хто так звідти і не повернувся. На кожному кроці з різних боків чулися, бува, нагадування про перебування на окупованій території... Зараз у це важко повірити, але, готуючи до друку своє "Торжество життя", Микола Дашкієв мав прикласти до рукопису довідку провідного фахівця по темі роману (біології), про те, що наукова фабула твору цілком можлива. З часом письменникам стало дихати трохи легще, хоча, як на наш час, не дуже. Щоправда, письменники потроху вчилися писати так, аби була змога читати по-між рядків. Інший вихід підказувала фантастика — змальовуєш те, що бачиш, але кажеш: "Це відбувається на іншій планеті, на Піреї", і цензор все ковтає. Однак видати, скажімо, книгу на історичну тему — зась! Вмім, було перекрито не все минуле, так, зовсім маленький шматочок — останні 300-400 років, і не вся поверхня Землі — лише територія України. Тим-то й не побачив Микола Дашкієв свою "Страчену пісню", яку він закінчив у 1968 році, у якій йдеться по часи Катерини ІІ... А от з фантастикою все було більш-менш добре. Фізик за освітою, учитель за фахом, радіоаматор з дитинства, Микола Дашкієв знав радіотехніку та електроніку, кібернетику та медицину, хімію і біологію. Батьки-вчителі прищепили йому безмежну жадобу до знань, а ще — любов до книг, які він збирав усе життя, черпаючи з них без упину. Грунтовні знання основ різних наук допомогли йому створити колоритні образи мужніх і сміливих людей — вчених, інженерів, творців складних машин і механізмів. Герої його творів штурмують простори космосу і проникають у таємничі глибини атома, зводять дивовижні споруди на Землі і за її межами, створюють нові небачені матеріали...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Rekvizit Разъезд Сайты Довідники Тексти Коди і справка ЗМІ Опт Доски Готелі Каталог Послуги Пошук ХарСуБан Курьер Каталог Украина Весы Харторг Упаковка Весы торговые Связь Поиск Спарклборд Меню        

 

Дендропарк Краснокутска

 Один з найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. За однією з версій, заснований у 1793 році. Розташований у мальовничій місцевості Харківської області на околиці селища Краснокутськ біля села Основинці. Підпорядкований Краснокутській станції садівництва. Заклав парк поміщик Іван Назарович Каразін, брат засновника Харківського університету.

Спочатку Краснокутський дендропарк був пам'яткою архітектури місцевого значення — охоронний № 717 Списку пам'яток, до якого був включений дендропарк, було затверджено рішенням Харківського облвиконкому від 5 березня 1992 року № 61. Згодом парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз дослідники намагаються отримати для нього статус національного парку.

Розташування: Харківська область, Україна
Найближче місто: смт.Краснокутськ, с. Основинці
Координати: 50°4?48? пн. ш. 35°9?36? сх. д.
Площа: 13,6 га
Заснований: 1793 року
Керуюча організація: Краснокутська дослідна станція садівництва
ДИРЕКТОР - СЛАСТІН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
тел: (05756) 3-09-88
електронна адреса: krkut_ndc@meta.ua

Транспорт Краснокутска


 Добраться до Краснокутска из Харькова можно и рейсовыми автобусами, отправляющимися с автостанции у Центрального рынка. В самом Краснокутске лучше всего не ехать до автостанции, а выйти в центре села на перекрестке, там, где автобус выезжает на улицу Ленина. Рядом с перекрестком стоит дорожный указатель к селу Козиевка. В том направлении, которое он указывает, и нужно двигаться. На улице Ленина помимо памятника самому Ленину расположено два храма: православный и Свидетелей Иеговы.

Каждый вправе выбирать объект поклонения по своему усмотрению. Но, судя по внешнему виду, Ленин в последнее время все менее популярен.

С улицы Ленина поворачиваем влево у массивной бетонной плиты-указателя "Краснокутська дослідна станція садівництва". От этого места до дендропарка около 3 км. Дорога взбирается выше и выше, и скоро перед нами предстает пасторальная панорама Краснокутска.

На этом отрезке пути нас постоянно обгоняли кавалькады празднично разукрашенных автомобилей. Кстати, довольно недешевых! Именно с их помощью мы и узнали, где же надо свернуть, чтобы попасть ко входу в дендропарк.

Сахарный промышленник Харитоненко


 У 1914 році Павло Іванович побував у Парижі Глазго на синових виставках цукропромисловців. Але перша світова війна змусила його швидко повернутися до Сум. Стан здоров'я з кожним днем погіршувався. Із Сум він приїхав зовсім хворим у Наталівку, до дружини. Лікарі визнали відкриту форму туберкульозу. В останні дні життя у нього безперстанку йшла кров з горла. У церкві, збудованій ним же садибі, було відправлено службу по померлому, а потім покійного кіньми відвезли до залізничної станції Гути. Сотні людей проводжали Харитоненка в останню путь. Очевидець, мешканець с. Губарівка Олександр Семенович Кисіль розповідає: "Похоронна процесія ростяглася по дорогі на декілька кілометрів. Жителі сіл Мурафи. Наталівки, Гут, Губарівки, Козіївки. П.Микитівки і Городного прийшли востаннє помолитися за упокой своїго доброго пана. Протягом усього шляху за розпорядженням Віри Андріївни сипалися квіти, гроші і цукерки. Мені було тоді тринадцять років, і я добре пам'ятаю, що до моєї кишені потрапило близько карбованця, зо дві жмені цукерок. За ті гроші батько справив мені чоботи, в яких я ще й парубкував".

На залізничній сланції Гути (зараз Губарівка) труну небіжчика помістили на платформу, всипану квітами, й повезли до Сум.

Віра Андріївна після смерті чоловіка взяла управління величезними багатствами на свої плечі. Та нестабільне становище в державі, революція і громадянська війна змусили Харитоненків залишити землі, заводи й маєтки новому режимові.

Син, Іван Павлович, у 1924 році застрелився в Мюнхені, цим поховавши всі надії на відродження добрих справ Харитоненків. Згодом померла й Віра Андріївна.

Вклад Каразиных в историю Краснокутска

&nb… Продолжение »